Омепразол капсули тверді кишковорозчинні по 20 мг 4 блістера по 7 шт

Дорослі

• для лікування виразки дванадцятипалої кишки;
• для профілактики рецидивів виразки дванадцятипалої кишки;
• для лікування доброякісної виразки шлунка;
• для профілактики рецидивів доброякісної виразки шлунка;
• для ерадикації H. pylori при пептичній виразці в інфікованих пацієнтів (у складі комбінованої терапії з антибактеріальними засобами);
• для лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП);
• для профілактики виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП, у пацієнтів категорії ризику;
• для лікування рефлюкс-езофагіту;
• для довготривалого лікування пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ);
• для лікування симптомів ГЕРХ;
• для лікування синдрому Золлінгера – Еллісона.

Діти віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг:

• для лікування рефлюкс-езофагіту,
• для симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ;

діти віком від 4 років:

• для лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої H. pylori, в комбінації з антибіотиками.

• діюча речовина: омепразол;
• 1 капсула тверда кишковорозчинна містить омепразолу 20,0 мг;
• допоміжні речовини: цукор сферичний(1), магнію гідроксид(2), натрію гідрофосфат безводний, гіпромелоза тип 2910, натрію лаурилсульфат, маніт (Е421), натрію крохмальгліколят (тип А), тальк, титану діоксид (Е171), макрогол 6000, полісорбат 80, метакрилатного сополімеру дисперсія (3);
• капсула: індиготин-FD&C Blue 2 (E132), титану діоксид (Е171), желатин.

• Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів і до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Омепразол, як і інші ІПП, не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром.

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

З боку нервової системи: часті: головний біль; нечасті: запаморочення, парестезії, сонливість; поодинокі: порушення смаку.

З боку шлунково-кишкового тракту: часті: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання; поліпи фундальних залоз (доброякісні); поодинокі: сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, частота невідома: мікроскопічний коліт;

Лікування виразок дванадцятипалої кишки

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза для пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки загоюється протягом 2 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 2 тижнів. Для пацієнтів із поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу, загоєння виразки зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Профілактика рецидивів виразок дванадцятипалої кишки

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H. pylori або при неможливості ерадикації H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатньою добова доза 10 мг*. Якщо лікування неефективне, дозу можна збільшити до 40 мг.

Лікування доброякісних виразок шлунка

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка загоюється протягом 4 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу, виразка шлунка загоюється зазвичай протягом 8 тижнів.

Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка

Рекомендована доза для профілактики рецидиву у пацієнтів з поганою відповіддю виразки шлунка на терапію становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці

Для ерадикації H. рylori при виборі антибактеріальних лікарських засобів слід враховувати індивідуальну переносимість препарату, місцеві особливості та настанови щодо лікування: омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня, або омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або омепразолу 40 мг 1 раз на добу + амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

При кожній схемі, якщо пацієнт усе ще H.pylori-позитивний, терапію можна повторити.

Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням НПЗП, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння виразки настає впродовж 4 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів. Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику

Для профілактики виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику (вік понад 60 років, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, кровотеча з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в анамнезі), рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не настає повне одужання після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом ще 4 тижнів. Для пацієнтів із тяжким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу, при цьому одужання зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів із ГЕРХ

Для довготривалого лікування пацієнтів із ГЕРХ рекомендована доза становить 10 мг* омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20–40 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування симптомів ГЕРХ

При лікуванні симптомів ГЕРХ рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатньо дози 10 мг*, дозу слід коригувати в індивідуальному порядку. Якщо не досягається бажаний результат після 4 тижнів лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу, пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера – Еллісона

Для пацієнтів із синдромом Золлінгера – Еллісона підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією на інші види лікування виявило ефективність підтримуючої терапії у дозах 20–120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати за 2 прийоми.

Рекомендується приймати капсули вранці, бажано до їди, не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати або розламувати) і запиваючи половиною склянки води.

Приймайте капсулу одразу після відкриття індивідуального блістера. Не зберігайте капсулу поза блістером для подальшого використання.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Омепразол можна застосовувати під час вагітності.

Омепразол проникає у грудне молоко, але його вплив на дитину невідомий, тому слід утриматися від годування груддю під час лікування препаратом.

Діти

Лікарський засіб застосовують дітям віком від 1 року з масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря для лікування: рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori, під контролем лікаря.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Малоймовірно, що лікарський засіб впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування лікарського засобу, як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Існують лише обмежені дані щодо передозування омепразолу у людини.

Були описані поодинокі випадки передозування. Відомо про застосування разової дози 560 мг омепразолу, також наявні дані про застосування разової пероральної дози до 2400 мг омепразолу, тобто у 120 разів вище, ніж звичайна рекомендована доза.

Передозування відбувається при істотному перевищенні рекомендованої разової дози та супроводжується такими симптомами: нудота, блювання, запаморочення, абдомінальний біль, головний біль, діарея. Поодинокі випадки передозування супроводжувалися апатією, депресією і сплутаністю свідомості. Але всі вказані симптоми мали оборотний характер, про серйозні наслідки не повідомлялось.

Швидкість виведення препарату з організму залишається незмінною при підвищенні дози, тому потреби в спеціальному лікуванні при передозуванні немає.

Специфічного антидоту немає. Значна частина омепразолу зв’язується з білками плазми крові, тому гемодіаліз неефективний. Рекомендоване симптоматичне лікування.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

діюча речовина: омепразол;

1 капсула тверда кишковорозчинна містить омепразолу 20,0 мг;

допоміжні речовини: цукор сферичний⁽¹⁾, магнію гідроксид⁽²⁾, натрію гідрофосфат безводний, гіпромелоза тип 2910, натрію лаурилсульфат, маніт (Е421), натрію крохмальгліколят (тип А), тальк, титану діоксид (Е171), макрогол 6000, полісорбат 80, метакрилатного сополімеру дисперсія ⁽³⁾;

капсула: індиготин-FD&C Blue 2 (E132), титану діоксид (Е171), желатин.

⁽¹⁾Цукор сферичний: сахароза (цукроза), крохмаль кукурудзяний, вода очищена.

⁽²⁾Магнію гідроксид 90 % + крохмаль кукурудзяний 10 %.

⁽³⁾Суха речовина.

Капсули тверді кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули розміром «4», з кришечкою голубого матового кольору і корпусом білого матового кольору, які містять сферичні пелети білого, майже білого або білого кремового кольору.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С01.

Фармакодинаміка

Механізм дії.

Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, знижує секрецію кислоти шлункового соку завдяки цільовому механізму дії. Це специфічний інгібітор шлункової протонної помпи у парієтальних клітинах. Він швидко діє та контролює зворотне пригнічення секреції кислоти шлункового соку при застосуванні 1 раз на добу.

Омепразол – це слабка основа, яка концентрується та перетворюється в активну форму у кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців у парієтальних клітинах, де вона пригнічує фермент Н⁺К⁺-АТФ-азу – протонну помпу. Такий вплив на кінцеву стадію процесу утворення кислоти шлункового соку є залежним від дози та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції кислоти незалежно від природи стимулу.

Усі відмічені фармакодинамічні ефекти ґрунтуються на впливі омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти у шлунку

Пероральний прийом омепразолу 1 раз на добу забезпечує швидке та ефективне пригнічення секреції кислоти в шлунку як в денний, так і в нічний час з максимальним ефектом, що досягається протягом 4 днів лікування.

Застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки спричиняє середнє зниження внутрішньошлункової кислотності щонайменше на 80 % протягом 24 годин, яке підтримується і надалі, з середнім зменшенням пікового виділення кислоти після стимуляції пентагастрином приблизно на 70 % через 24 години після прийому препарату.

Пероральний прийом омепразолу у дозі 20 мг у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє підтримувати внутрішньошлунковий pH на рівні ≥ 3 в середньому протягом 17 з 24 годин після прийому препарату.

Внаслідок зниження секреції кислоти і внутрішньошлункової кислотності омепразол дозозалежно зменшує/нормалізує експозицію кислоти у стравоході у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Пригнічення секреції кислоти пов’язане з площею під фармакокінетичною кривою (AUC) омепразолу, а не з фактичною концентрацією у плазмі у певний момент часу.

Під час лікування омепразолом випадків тахіфілаксії не спостерігалося.

Вплив на Helicobacter pylori (H.pylori)

H. pylori асоціюється з виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки. H. pylori є основним фактором розвитку гастриту, у тому числі атрофічного гастриту, асоційованого з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Ерадикація H. pylori за допомогою омепразолу та антибіотиків забезпечує високий рівень виліковування та довготривалу ремісію пептичних виразок.

Було проаналізовано різні схеми подвійної терапії і виявлено, що вони є менш ефективними, ніж потрійна терапія. Проте можливість їх застосування можна розглянути в тих випадках, коли наявність підвищеної чутливості виключає застосування будь-якої потрійної комбінації.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням кислотності

Під час довготривалого лікування була зареєстрована більш висока частота виникнення кіст шлункових залоз. Такі зміни є фізіологічним наслідком значного пригнічення секреції кислоти, вони доброякісні та, очевидно, оборотні.

Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, в тому числі інгібіторами протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, які зазвичай присутні в шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність шлункового соку, дещо підвищує ризик шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинених Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile, у госпіталізованих пацієнтів.

Під час лікування антисекреторними лікарськими засобами у сироватці крові збільшується рівень гастрину у відповідь на зменшення секреції кислоти. Внаслідок зниження кислотності шлункового соку зростає рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може завадити дослідженню нейроендокринних пухлин. Є дані, що застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) повинно бути припинено за 5–14 днів до вимірів CgA. Це дозволяє рівню CgA, який може бути підвищений внаслідок лікування ІПП, повернутися до референтного діапазону.

Під час тривалого лікування омепразолом у деяких пацієнтів (як дітей, так і дорослих) спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ECL) клітин, можливо пов’язаних із підвищенням рівня гастрину в сироватці крові. Результати вважаються такими, що не мають клінічного значення.

Діти

Під час неконтрольованого дослідження у дітей (у віці від 1 до 16 років) з тяжким рефлюкс-езофагітом омепразол у дозах від 0,7 до 1,4 мг/кг покращував перебіг езофагіту у 90 % випадків та значно зменшував рефлюксні симптоми. Під час простого сліпого дослідження діти у віці від 0 до 24 місяців з клінічно встановленим діагнозом «гастроезофагеальна рефлюксна хвороба» отримували лікування омепразолом у дозі 0,5, 1,0 або 1,5 мг/кг маси тіла. Частота епізодів блювання/регургітації знизилася на 50 % через 8 тижнів лікування, незалежно від дози.

Ерадикація H. pylori у дітей

Рандомізоване подвійне сліпе клінічне дослідження (дослідження Héliot) дозволило зробити висновки, що омепразол в комбінації з двома антибіотиками (амоксициліном та кларитроміцином) безпечний та ефективний під час лікування інфекції H. pylori у дітей віком від 4 років з гастритом. Рівень ерадикації H. pylori: 74,2 % (23/31 пацієнта) при застосуванні омепразолу + амоксициліну + кларитроміцину порівняно з 9,4 % (3/32 пацієнтів) при застосуванні амоксициліну + кларитроміцину. Однак не було отримано жодних доказів якихось клінічних переваг стосовно диспепсичних симптомів. Інформації щодо дітей віком до 4 років немає.

Фармакокінетика

Абсорбція

Омепразол та магнієва сіль омепразолу є кислотонестійкими, тому застосовуються перорально у вигляді гранул із кишковорозчинним покриттям у капсулах або таблетках. Абсорбція омепразолу швидка, з піковими плазмовими рівнями, що досягаються приблизно через 1–2 години після застосування дози. Абсорбція омепразолу відбувається в тонкому кишечнику і зазвичай завершується протягом 3–6 годин. Одночасне вживання їжі не впливає на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) однієї дози омепразолу становить близько 40 %. Після повторного застосування дози раз на добу біодоступність зростає приблизно до 60 %.

Розподіл

Об’єм розподілу у здорових добровольців становить 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97 % зв’язується з білками плазми крові.

Біотрансформація.

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму залежить від поліморфно представленого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту у плазмі крові. Решта залежить від іншої специфічної ізоформи CYP3A4, відповідальної за утворення омепразолсульфону. Через високу спорідненість омепразолу із CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість з CYP3A4 омепразол не має здатності до пригнічення метаболізму інших субстратів  CYP3A4. Крім того, омепразол не має пригнічувального впливу на основні ферменти CYP.

Приблизно 3 % білошкірої популяції та 15–20 % азіатських популяцій не має функціонального ферменту CYP2C19, і їх називають повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм омепразолу, імовірно, головним чином каталізується CYP3A4. Після повторного застосування 1 раз на добу 20 мг омепразолу середня AUC була у 5–10 разів більша у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціональний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середні пікові концентрації у плазмі крові були також вищі у 3–5 разів. Ці спостереження не мають жодного застосування до дозування омепразолу.

Виведення.

Кінцевий період напіввиведення омепразолу з плазми крові становить зазвичай менше 1 години як після однократного, так і після багатократного перорального застосування 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення під час застосування 1 раз на добу. Приблизно 80 % пероральної дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта – з фекаліями, головним чином завдяки жовчній секреції.

Лінійність/нелінійність.

При повторному застосуванні збільшується AUC омепразолу. Це дозозалежне збільшення спричиняє нелінійну залежність між дозою і AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та від дози пов’язана зі зниженням передсистемного метаболізму та системного кліренсу, можливо спричиненого пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфон).

Не було виявлено впливу метаболіту на секрецію кислоти шлункового соку.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Метаболізм омепразолу у пацієнтів із печінковою дисфункцією порушений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні препарату раз на добу  тенденції до накопичення омепразолу не спостерігалося.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Фармакокінетика омепразолу, у тому числі системна біодоступність та швидкість виведення у пацієнтів із нирковою недостатністю залишається незмінною.

Пацієнти літнього віку. Швидкість метаболізму у пацієнтів літнього віку (75–79 років) дещо знижена.

Діти. Під час лікування дітей віком від 1 року із застосуванням рекомендованих доз спостерігалися такі ж плазмові концентрації, що й у дорослих пацієнтів. У дітей віком до 6 місяців кліренс омепразолу знижений внаслідок низької здатності до метаболізму омепразолу.

Дорослі

- Для лікування виразки дванадцятипалої кишки;

- для профілактики рецидивів виразки дванадцятипалої кишки;

- для лікування доброякісної виразки шлунка;

- для профілактики рецидивів доброякісної виразки шлунка;

- для ерадикації H. pylori при пептичній виразці в інфікованих пацієнтів (у складі

комбінованої терапії з антибактеріальними засобами);

- для лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням

нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП);

- для профілактики виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням

НПЗП, у пацієнтів категорії ризику;

- для лікування рефлюкс-езофагіту;

- для довготривалого лікування пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ);

- для лікування симптомів ГЕРХ;

- для лікування синдрому Золлінгера – Еллісона.

Діти

Діти віком від 1 року та масою тіла понад 10 кг:

- для лікування рефлюкс-езофагіту,

- для симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ;

діти віком від 4 років:

- для лікування виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої H. pylori, в комбінації з антибіотиками (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів і до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Омепразол, як і інші ІПП, не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка

Знижена кислотність шлунка у період лікування омепразолом може збільшувати або зменшувати всмоктування препаратів, абсорбція яких залежить від рН шлункового соку.

Нелфінавір та атазанавір

Концентрації нелфінавіру та атазанавіру у плазмі крові знижуються при одночасному застосуванні цих препаратів з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75–90 %. Взаємодія може також включати інгібування CYP2C19.

Не рекомендується одночасне застосування омепразолу та атазанавіру. У результаті одночасного прийому омепразолу (40 мг 1 раз на добу) з комбінацією атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців на 75 % зменшилася експозиція атазанавіру. Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсує вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. У результаті одночасного прийому здоровими добровольцями омепразолу (20 мг 1 раз на добу) із комбінацією атазанавір 400 мг/ритонавір 100 мг зменшилася експозиція атазанавіру на 30 % порівняно із застосуванням комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином збільшує біодоступність дигоксину на 10 %. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності, призначаючи високі дози омепразолу пацієнтам літнього віку. У разі одночасного застосування з дигоксином пацієнти мають перебувати під ретельним наглядом лікаря.

Клопідогрель

Щодо одночасного застосування клопідогрелю та омепразолу наявні суперечливі дані про зниження концентрації активного метаболіту клопідогрелю та клінічні аспекти цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії стосовно основних серцево-судинних патологій. Потрібно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю. При одночасному застосуванні вплив активного метаболіту клопідогрелю знизився в середньому на 46 %, максимальне інгібування (індукованої AДФ) агрегації тромбоцитів знизилось в середньому на 16%. У ході проведення іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не перешкоджав їх взаємодії, що, імовірно, спричинено інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної (ФК/ФД) взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані у ході проведення обсерваційних і клінічних досліджень. Таким чином, слід утримуватись від одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.

Кетоконазол, ітраконазол, посаконазол, ерлотиніб. Як і у випадку з іншими препаратами, що пригнічують кислотність шлунка, всмоктування, а отже, і клінічна ефективність таких лікарських засобів у період застосування омепразолу може знижуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом і ерлотинібом.

Діючі речовини, які метаболізуються з участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 – основного ферменту, який бере участь у метаболізмі омепразолу. Таким чином, при його одночасному застосуванні з діючими речовинами, які також метаболізуються CYP2C19, метаболізм цих речовин може погіршуватися, а системна експозиція – підвищуватися. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цилостазол.

У здорових добровольців введення омепразолу у дозі 40 мг підвищувало Cmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.

Фенітоїн.

Рекомендується контролювати рівень фенітоїну, а також пероральних антикоагулянтів і в разі необхідності знижувати дозу. Упродовж перших двох тижнів після початку лікування омепразолом рекомендований моніторинг плазмової концентрації фенітоїну та, якщо дозу фенітоїну коригують, після закінчення лікування омепразолом необхідний моніторинг та подальше коригування дози.

Невідомі механізми взаємодії

Саквінавір

У результаті одночасного прийому омепразолу із саквінавіром/ритонавіром концентрації саквінавіру у плазмі крові збільшувалися приблизно до 70 %, що асоціюється з доброю переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

Повідомлялося про підвищення концентрації такролімусу в сироватці крові при одночасному прийомі з омепразолом. Потрібно постійно контролювати концентрацію такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну) при одночасному прийомі з омепразолом та у разі необхідності коригувати дозу такролімусу.

Метотрексат

Є дані про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з ІПП. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 та CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3A4, препарати, що пригнічують CYP2C19, CYP3A4 (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть спричиняти зростання рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом уповільнення його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу може призводити до більш ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, корекція його дози не потрібна протягом тимчасового одночасного застосування. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю і у випадку, якщо показано тривале лікування.

Індуктори CYP2C19, CYP3A4

Препарати, що індукують CYP2C19, CYP3A4 (такі як рифампіцин, звіробій звичайний), можуть спричиняти зниження рівня омепразолу у сироватці крові шляхом прискорення його метаболізму.

Якщо з’являється будь-який тривожний симптом (наприклад: явне зменшення маси тіла, періодично повторюване блювання, дисфагія, криваве блювання або мелена) та якщо є виразка шлунка або підозра на неї, необхідно виключити злоякісні процеси, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати встановлення діагнозу.

Одночасне застосування атазанавіру з ІПП не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з ІПП уникнути неможливо, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанкобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати, якщо у пацієнта наявна кахексія або фактори ризику зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалій терапії.

Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або при завершенні лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються з участю CYP2С19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії не визначена. Необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

У хворих, які приймають ІПП, включаючи омепразол, упродовж щонайменше 3 місяців може виникнути суттєва гіпомагніємія (у більшості випадків гіпомагніємії хворі застосовували препарат близько 1 року). Гіпомагніємію можна запідозрити за такими серйозними проявами як втомлюваність, м’язові спазми, судоми, делірій, запаморочення, шлуночкова аритмія. Однак слід мати на увазі, що у деяких випадках прояви можуть бути замасковані, що перешкоджає вчасному розпізнаванню такого ускладнення. У більшості хворих прояви гіпомагніємії зникають та стан нормалізується після застосування препаратів магнію та відміни ІПП.

У пацієнтів, які потребують тривалого застосування ІПП, та пацієнтів, які супутньо застосовують дигоксин або інші лікарські засоби, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), слід перевіряти рівень магнію до початку лікування та періодично під час лікування.

За деякими даними, існує причинно-наслідковий зв’язок між прийомом ІПП та збільшенням ризику переломів, асоційованих з остеопорозом, особливо якщо ІПП застосовують у високих дозах і тривалий час (> 1 рік), йдеться про ризик переломів стегна, зап’ястя і хребта, переважно у людей похилого віку або при наявності інших факторів ризику. Тому пацієнтам із прогресуючим остеопорозом і ризиком остеопоротичного перелому потрібен клінічний нагляд відповідно до чинних клінічних рекомендацій і адекватне споживання вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак

Застосування інгібіторів протонної помпи пов’язане з дуже рідкісними випадками підгострого шкірного червоного вовчака. При появі шкірних проявів, особливо на ділянках, які підлягали впливу сонячного випромінювання, з артралгією слід негайно звернутися до лікаря та розглянути можливість припинення застосування омепразолу. Наявність випадків підгострого шкірного червоного вовчака в анамнезі, який розвивався після застосування ІПП, може підвищувати ризик появи підгострого шкірного червоного вовчака при застосуванні інших ІПП.

Вплив на лабораторні тести

Під час лікування антисекреторними препаратами концентрація гастрину у плазмі крові збільшується у результаті зниження секреції соляної кислоти. Внаслідок зниження секреції соляної кислоти збільшується рівень хромограніну А (CgA). Збільшення концентрації CgA може впливати на результати досліджень для виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб запобігти такому впливу, необхідно припинити прийом ІПП за 5 днів до визначення рівня CgA. Якщо рівні CgA і гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкових вимірювань, вимірювання цих показників слід повторити через 14 днів після припинення лікування ІПП.

Для лікування хронічних захворювань дітям не слід застосовувати препарат довше, ніж рекомендовано.

Препарат містить сахарозу (у складі цукрових гранул) як допоміжну речовину, тому пацієнтам зі встановленою непереносимістю деяких цукрів необхідно проконсультуватися з лікарем, перш ніж його приймати.

Лікування ІПП може підвищувати ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, спричинених Salmonella і Campylobacter, а у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.

Як і при будь-якому тривалому лікуванні, особливо якщо термін перевищує 1 рік, пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом.

Дані епідеміологічних досліджень (більше 1000 випадків) свідчать про відсутність несприятливого впливу омепразолу на вагітність або на здоров’я плода / новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати під час вагітності.

Омепразол проникає у грудне молоко, але його вплив на дитину невідомий, тому слід утриматися від годування груддю під час лікування препаратом.

Малоймовірно, що лікарський засіб впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування лікарського засобу, як запаморочення і порушення зору (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з механізмами.

Дозування для дорослих

Лікування виразок дванадцятипалої кишки

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза для пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка дванадцятипалої кишки загоюється протягом 2 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 2 тижнів. Для пацієнтів із поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу, загоєння виразки зазвичай досягається протягом 4 тижнів.

Профілактика рецидивів виразок дванадцятипалої кишки

Для профілактики рецидиву виразки дванадцятипалої кишки у пацієнтів з негативним результатом тесту на H. pylori або при неможливості ерадикації H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Для деяких пацієнтів може бути достатньою добова доза 10 мг*. Якщо лікування неефективне, дозу можна збільшити до 40 мг.

Лікування доброякісних виразок шлунка

У разі відсутності H. pylori рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів виразка шлунка загоюється протягом 4 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів. Для пацієнтів з поганою відповіддю захворювання на терапію рекомендована доза становить 40 мг омепразолу на добу, виразка шлунка загоюється зазвичай протягом 8 тижнів.

Профілактика рецидиву доброякісних виразок шлунка

Рекомендована доза для профілактики рецидиву у пацієнтів з поганою відповіддю виразки шлунка на терапію становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 40 мг 1 раз на добу.

Ерадикація H. pylori при пептичній виразці

Для ерадикації H. рylori при виборі антибактеріальних лікарських засобів слід враховувати індивідуальну переносимість препарату, місцеві особливості та настанови щодо лікування: омепразолу 20 мг + кларитроміцину 500 мг + амоксициліну 1000 мг 2 рази на добу протягом 1 тижня, або омепразолу 20 мг + кларитроміцину 250 мг (при необхідності 500 мг) + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 2 рази на добу протягом 1 тижня, або

- омепразолу 40 мг 1 раз на добу + амоксициліну 500 мг + метронідазолу 400 мг (при необхідності 500 мг або тинідазолу 500 мг) 3 рази на добу протягом 1 тижня.

При кожній схемі, якщо пацієнт усе ще H.pylori-позитивний, терапію можна повторити.

Лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП

Для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних із застосуванням НПЗП, рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів загоєння виразки настає впродовж 4 тижнів. Для пацієнтів, які не повністю вилікувалися після початкового курсу, рекомендується подальше лікування протягом 4 тижнів. Профілактика виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику

Для профілактики виразок шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційованих із прийомом НПЗП, у пацієнтів, які належать до групи ризику (вік понад 60 років, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки в анамнезі, кровотеча з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту в анамнезі), рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. У більшості пацієнтів одужання настає протягом 4 тижнів. Пацієнтам, у яких не настає повне одужання після початкового курсу, рекомендовано подальше лікування протягом ще 4 тижнів. Для пацієнтів із тяжким езофагітом рекомендується 40 мг омепразолу на добу, при цьому одужання зазвичай досягається протягом 8 тижнів.

Довготривала підтримувальна терапія пацієнтів із ГЕРХ

Для довготривалого лікування пацієнтів із ГЕРХ рекомендована доза становить 10 мг* омепразолу 1 раз на добу. При необхідності дозу можна підвищити до 20–40 мг омепразолу 1 раз на добу.

Лікування симптомів ГЕРХ

При лікуванні симптомів ГЕРХ рекомендована доза становить 20 мг омепразолу 1 раз на добу. Пацієнту може бути достатньо дози 10 мг*, дозу слід коригувати в індивідуальному порядку. Якщо не досягається бажаний результат після 4 тижнів лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу, пацієнта слід додатково обстежити.

Лікування синдрому Золлінгера – Еллісона

Для пацієнтів із синдромом Золлінгера – Еллісона підбір дози слід проводити індивідуально. Лікування триває до зникнення клінічних проявів хвороби. Рекомендована початкова доза становить 60 мг омепразолу 1 раз на добу. Спостереження за більш ніж 90 % пацієнтами з тяжкими захворюваннями та недостатньою реакцією на інші види лікування виявило ефективність підтримуючої терапії у дозах 20–120 мг на добу. Добову дозу вище 80 мг слід розподілити та застосовувати за 2 прийоми.

Дозування для дітей

Діти віком від 1 року з масою тіла ≥ 10 кг

Лікування рефлюкс-езофагіту

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ

Рекомендації з дозування:

Лікування рефлюкс-езофагіту: тривалість лікування становить 4–8 тижнів.

Симптоматичне лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ: тривалість лікування – 2–4 тижні. Якщо не досягається бажаний результат після 2-4 тижнів, пацієнта слід додатково обстежити.

Діти віком від 4 років та підлітки.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. рylori

Призначаючи відповідну комбіновану терапію, потрібно зважати на місцеві особливості бактеріальної резистентності. Також слід враховувати тривалість лікування (від 7 до 14 днів) та відповідне застосування антибактеріальних препаратів. Лікування слід проводити під наглядом лікаря.

Рекомендації з дозування:

* У разі необхідності застосування дози 10 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні.

Особливі групи пацієнтів

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів із порушеннями функції нирок не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки.

Для пацієнтів із порушеннями функції печінки достатньою є добова доза 10–20 мг (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку (> 65 років).

Для пацієнтів літнього віку не потрібно коригування дози (див. розділ «Фармакокінетика»).

Рекомендується приймати капсули вранці, бажано до їди, не пошкоджуючи капсулу (капсули не слід розжовувати або розламувати) і запиваючи половиною склянки води.

Для пацієнтів із труднощами ковтання та для дітей, які можуть пити або ковтати напівтверду їжу. Капсули можна відкрити та безпосередньо ковтнути вміст, запиваючи половиною склянки води, або змішати із слабокислим напоєм, наприклад фруктовим соком або яблучним пюре чи негазованою водою. Таку суміш необхідно випити відразу після приготування або протягом 30 хвилин. Перед прийомом суміш слід збовтати та запити половиною склянки води.

Як варіант, пацієнти можуть розсмоктати капсулу та проковтнути гранули, запиваючи половиною склянки води. Гранули з кишковорозчинним покриттям не можна розжовувати.

Діти.

Лікарський засіб застосовують дітям віком від 1 року з масою тіла понад 10 кг за призначенням лікаря для лікування: рефлюкс-езофагіту, симптоматичного лікування печії та кислотної регургітації при ГЕРХ та дітям віком від 4 років для лікування виразки дванадцятипалої кишки, спричиненої H. pylori, під контролем лікаря.

Існують лише обмежені дані щодо передозування омепразолу у людини.

Були описані поодинокі випадки передозування. Відомо про застосування разової дози 560 мг омепразолу, також наявні дані про застосування разової пероральної дози до 2400 мг омепразолу, тобто у 120 разів вище, ніж звичайна рекомендована доза.

Передозування відбувається при істотному перевищенні рекомендованої разової дози та супроводжується такими симптомами: нудота, блювання, запаморочення, абдомінальний біль, головний біль, діарея. Поодинокі випадки передозування супроводжувалися апатією, депресією і сплутаністю свідомості. Але всі вказані симптоми мали оборотний характер, про серйозні наслідки не повідомлялось.

Швидкість виведення препарату з організму залишається незмінною при підвищенні дози, тому потреби в спеціальному лікуванні при передозуванні немає.

Специфічного антидоту немає. Значна частина омепразолу зв’язується з білками плазми крові, тому гемодіаліз неефективний. Рекомендоване симптоматичне лікування.

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

Побічні реакції класифіковані за системно-органними класами згідно з MedDRA та за частотою (дуже часті: ≥ 1/10; часті: від ≥ 1/100 до

З боку кровотворення та лімфатичної системи: поодинокі: лейкопенія, тромбоцитопенія; рідкісні: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи гарячку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

Розлади харчування та обміну речовин: поодинокі: гіпонатріємія; частота невідома: гіпомагніємія. Тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія може також спричинити гіпокаліємію.

З боку психіки: нечасті: безсоння; поодинокі: збудження, сплутаність свідомості, депресія; рідкісні: агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: часті: головний біль; нечасті: запаморочення, парестезії, сонливість; поодинокі: порушення смаку.

З боку органів зору: поодинокі: нечіткість зору.

З боку органів слуху та рівноваги: нечасті: вертиго.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: поодинокі: бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: часті: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання; поліпи фундальних залоз (доброякісні); поодинокі: сухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, частота невідома: мікроскопічний коліт;

З боку гепатобіліарної системи: нечасті: підвищений рівень печінкових ферментів; поодинокі: гепатит із жовтяницею або без неї; рідкісні: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з уже наявними захворюваннями печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасті: дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка; поодинокі: алопеція, фоточутливість; рідкісні: мультиформна еритема, синдром Стівенса –Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, частота невідома: підгострий шкірний червоний вовчак.

З боку скелетно-м’язової системи, сполучної та кісткової тканини: нечасті: перелом стегна, зап’ястя або хребта; поодинокі: артралгія, міалгія; рідкісні: м’язова слабкість.

З боку сечовидільної системи: поодинокі: інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідкісні: гінекомастія.

Загальні розлади: нечасті: нездужання, периферичні набряки; поодинокі: посилене потовиділення, частота невідома: підвищення температури тіла.

Діти

Безпеку омепразолу визначали у 310 дітей віком від 0 до 16 років з кислотозалежними захворюваннями. Існують обмежені дані про вивчення довгострокової безпеки застосування препарату у 46 дітей, які отримували підтримувальну терапію омепразолом у процесі лікування тяжкого ерозійного езофагіту протягом 749 днів. Профіль побічних реакцій схожий із профілем у дорослих при короткочасному та довготривалому лікуванні. Немає жодних даних довгострокових досліджень про ефекти лікування омепразолом на статеве дозрівання та ріст.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 7 капсул у блістері, по 4 блістери в пачці.

За рецептом

Лабораторіос Ліконса, С. А.

Адреса

Авда. Міралькампо, 7, Пол. Інд. Міралькампо, Ацуквека де Хенарес, Гвадалахара, 19200, Іспанія.

ТОВ «АРТЕРІУМ ЛТД»

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.